Знову думки..

Знаю, що хтось аж надто любить читати подібні речі. Признаюсь навіть, що колись, ще 2 роки тому, в мене таких от думок було дуже багато. Та вони в мене зараз також є. Щоправда, соромно трохи все це читати. Так по-дитячому смішно трохи. І що пам’ятаю, до кожної такої нотатки була своя пісня. Своя, така особлива. Яка підходила саме тій, саме тим словам. І коли я перечитувала ті слова разом з музикою вони раптово ставали ще значнішими.

І так, це банально, стільки слів про це сказано, стільки статусів ВК написано, але що ж, кожен період має свої пісні. Правда, навіть дитинство, коли я не була ще тим меломаном, має свої пісні. Коли звучить якась з них хочеться просто сидіти і слухати. А є такі, що приводять в ступор. Правда! Тебе щось ніби змушує просто стати і мовчати. Інколи навіть заплющити очі. Викликають сльози чи сміх. Чи спогади.

Ці солодкі мелодії ніби мають крила. Чи машину часу. Я не знаю, чесно. Раптом малюються багато картинок, ніби над ними працює дуже вправний художник. І вони дуже швидко змінюються. І знову з’являються.

А я колись вела також свій дівочий щоденничок. Я його ніколи не забуду. Він в мене був такий фіолетовий. Там я писала всі свої думки, таємні бажання. Ті, які не хотіла довіряти людям. А тепер веду блог. Звісно, це зовсім, докорінно інше. Я хочу, щоб віртуальний щоденник читало якомога більше людей, а не ховаю його десь далеко. Я не пишу тут все-все про себе. Моє найпотаємніше залишиться зі мною. Тут в мене гарний дизайн і великі шрифти. Різні публікації, рубрики і ще багато непотрібних отому маленькому щоденнику слів. Але і тут, і там є частинка мене. Там, частинка 10-річної маленької дівчинки. Тут, 18-річної дівчини. Інші погляди, бажання і думки. Інший щоденник, інші слова.

Я не скажу про що я тут хотіла написати. Я просто сіла, ввімкнула музику і почала вибивати букви на чорній клавіатурі. Банально. Буденно. Я так не люблю писати щось від руки. Мене більше приваблює прогрес, клавіатура і друковані букви. Так, і почерк в мене не найкрасивіший, хоча я дівчина. А ще я часто ловлю себе на думці, що я зовсім нестандартна дівчина. Самовпевнено. Може, й так. Я різна і цікавить мене все. Недавно я вивчала роботу мотору і коробки передач в машині. А день перед тим уважно розглядала материнську плату в ПК. І при тому я люблю макіяж, манікюр і навіть трошки шопінг.

Мене переповнює безліч думок. А я не знаю що саме сказати. От так буває дуже часто. Хочу писати все от так просто. Так, як воно є насправді. А щось завжди заважає. Пишу, пишу… І не дописую. Бракує. Чогось бракує. Моя публікація вже давно пішла в якесь незрозуміле русло. Навіть не знаю, кому це буде цікаво прочитати. Вірю, що комусь буду. От чому я люблю Інтернет. Я завжди знаю читає мене хтось чи ні.

Буду закінчувати. Хочу сказати, що мені сподобалося. Я ніби знову повернулася в своє русло. Давно забуте, закинуте русло. Тому, якщо комусь справді цікаво це читати, пишіть! Може, маєш якісь теми, які цікаві тобі, – пиши! 🙂

Філософія під музику від Вашої Софійки! 🙂

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s